ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПОРІВНЯННЯ В МОВОЗНАВСТВІ

Анотація

Мета. Метою статті є визначення основних підходів до вивчення порівняння в лінгвістиці.

Методи. Основні наукові результати отримано із застосуванням комплексу загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, а саме: аналізу та узагальнення наукової літератури з проблем порівняння в мовознавстві; теоретичне узагальнення, аналіз і синтез; цілісний та інтегральний підходи до вивчення порівняння в мовознавстві; порівняльний, описовий та аналітичний методи.

Результати. Під порівнянням розуміється уподібнення зображуваних предметів, явищ, фактів. Ще одне розуміння порівняння — це образний лексичний вислів, основою якого є порівняння двох предметів, явищ тощо, після розгляду якого посилюється сприйняття першого явища шляхом підкреслення його ознак і властивостей. Деякі можуть означати наявність у порівняння таких властивостей: роздільний зв’язок порівнюваних понять, розчленована номінація, структурність, семантична поліфункціональність, поліфункціональність.

Зарубіжні дослідники сходяться з вітчизняними вченими в розумінні порівняння як інструменту, за допомогою якого встановлюється подібність двох понять. Порівняння можна типологізувати за різними ознаками — структурою, семантикою, стійкою зв’язністю елементів, їх функціональними характеристиками тощо. Кожна з класифікацій важлива як для розуміння мовної сутності порівняння, так і для повноцінного аналізу порівняльних конструкцій у мові конкретного письменника. Порівняння з іншими тропами характеризується широкою різноманітністю структурної організації. Класичний поділ порівнянь на прості й витримані важливий для стилістичного аналізу художнього тексту, у якому значну роль можуть відігравати як прості, так і витримані порівняльні конструкції, підкоряючись комунікативному задуму автора.

На думку дослідників, порівняння — це троп, який утворюється на основі образного зіставлення двох предметів чи явищ і являє собою тричленну конструкцію, яка складається з експліциту суб’єкта, об’єкта та порівняльного модулятора. Інші вчені виділяють два типи порівнянь з точки зору семантики. До першої групи вони відносять нейтральні порівняння, специфічні, за допомогою яких мовець відтворює об’єктивно існуючі характеристики явищ. До другої групи порівнянь належать тропи, що мають оцінний елемент або стилістично виразні компоненти змісту. Відповідно до класифікації, розробленої К. Фромільхейгом, виділяють об›єктивні та суб›єктивні порівняння. Об›єктивні порівняння створюються мовцем на основі конкретного фізичного досвіду, а суб›єктивні випливають з окремих асоціацій.

Під стійкими порівняннями, або порівняльними фразеологічними одиницями (ПФО), зазвичай розуміють порівняльні фразеологізми (ПФ) семантики. Вони мають яскраво виражену оціночну функцію — оцінка може бути як позитивною, так і негативною. Стійкі порівняння характеризуються такими властивостями фразеологізмів: стійкістю, вмотивованістю (як фразеологізми), експресивністю, відтворюваністю. Головною ознакою стійких порівнянь є звичайна, а не випадкова образність окремих порівнянь. Зроблено важливе уточнення щодо ПФО, зазначивши, що вони виконують підсилювальну функцію порівняно з метафоричними тропами, у яких ця функція виражається більш імпліцитно.